Chervonograd Yacht Club Червоноградський Яхт Клуб

 

РОЗТОЧЧЯ-Дводенний велосипедний маршрут.Червоноград-Великі Мости-Жовква-Крехів-Івано-Франкове-Страдч

Червоноград-Великі Мости-Жовква-Крехів-Івано-Франкове-Страдч-Львів



Дводенний велосипедний маршрут










Червоноград-Великі Мости-Жовква-Крехів-Івано-Франкове-Страдч-Львів










Загальна протяжність - 93 км.










Середня швидкість – 15 км/год










Тривалість – 2 дні










Виїзд 9.00.










Ночівля біля крехівського монастиря.










Відправка зі Львова о 20.30 другого дня дизельпотягом Львів-Ковель.










Прибуття в Червоноград 23.00










 










Великі Мости (18 км)










В історичних хроніках від 16 століття згадується невеличке поселення Містки, що притулилося на правому березі річки Рата, на півдорозі між Жовквою та Белзом. Люди в цій місцевості оселялися ще у бронзовому віці (кінець XV — початок XI ст.ст. до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки.










Подальшу долю Містків кардинально змінив їх власник — польський король Сигізмунд Август, який 23 липня 1549 року видав привілей, згідно з яким селу надали статус міста з одночасним запровадженням магдебурського права. Це в історії доволі рідкісний випадок, коли дату заснування міста відомо з точністю до дня. Із вдячності мешканці вирішили назвати місто Августів — на честь короля, який призначив першим його старостою Андрія Рокицького. Щоб якнайшвидше наповнити міську скарбницю, магістрату надали три лани поля, лазню, солодовню, броварню й ремісничу ятку. Крім цього, в міську казну надходив увесь виторг від продажу горілки, а також кожна третя мірка борошна від млина. У місті запровадили щотижневі торги — в середу, і два річні ярмарки — на свята Божого Тіла та Всіх Святих. Старості надавали право брати чинш від лав м'ясників, а у дні торгів — від усіх інших товарів. «Новоспечених» міщан звільнили від усіх феодальних податків і повинностей, а також від робіт біля замку. Обов'язковими залишалися лише роботи з ремонту доріг і млинів (один із них був у місті, інший — у селі Воля Дворецька, але належав місту). Для пожвавлення торгівлі король дозволив оселятися в Августові євреям — на таких самих правах, що й у Белзі.










Місто швидко розвивалось і розросталось. 1569 року тут нараховували 257 житлових будинків, чотири солодовні, працювали 25 пекарів і 13 столярів, міщанам належало більш ніж 31 лан поля. 22 червня 1576 року король Стефан Баторій підтвердив привілей свого попередника стосовно Августова. Та вже 1583-го місто отримало новий привілей, у якому, з-поміж іншого, ішлося про те, що через швидкі темпи зростання кількості населення назріла необхідність обмежити територію міста земляними валами та ровом з водою, які, крім усього іншого, виконували б і захисну функцію. Звісно, це вимагало додаткових коштів. У зв'язку з цим магістрат отримав право торгувати «ходовим» товаром: хлібом, сіллю, шкірою, залізо-скоб'яними виробами, а також організовувати нові ремісничі цехи. Згідно з новим привілеєм, посаду старости можна було офіційно «купити», заплативши в міську казну певну суму. Якщо зголошувалися декілька претендентів, між ними влаштовували своєрідний «аукціон».










Згодом міщани виклопотали собі право збудувати міст через Рату. Ця ідея виявилася настільки вдалою, що завдяки їй місто не тільки зміцніло фінансово, а й із часом отримало нову назву. 1616 року в Августові нараховували вже 302 житлові будинки, вісім солодовень, броварню, воскобійню, 36 пекарів, 20 шевців, були також майстри-різники (очевидно, євреї, їхньої кількості не вказують). Імовірно, у XVII ст у місті був також гутний промисел із виготовлення виробів зі скла. Один лан поля належав церкві, збудованій 1712 року, за що священик платив чинш 15 грошів.










1662-го на місто напали татари й майже повністю зруйнували його, вбивши та забравши в «ясир» багатьох мешканців. Про масштаби руйнації можна судити з того, що, за даними історичних документів, у шевському, кравецькому, кушнірському та ткацькому цехах залишилося лише по одному майстру. У власності міста на цей час перебувало три мости:










___________________________________________________________________________________________два великі — через річку Рата, й один менший — через річку Болотня. Завдяки миту, яке отримувала міська скарбниця за користування мостами, Августову вдалося доволі швидко відбудувати місто та відновити господарську інфраструктуру. Через це, починаючи з 1770 року, назва «Августів» поступово зникає з ужитку, історичних хронік і географічних мап. Натомість з'являється нова назва — «Великі Мости».








Парафіяльний костел Сигізмунд Август заклав тут 1549 р. Свого часу король надав у власність костелу два лани поля. Крім цього, міський уряд був зобов'язаний віддавати йому певну частку врожаю жита, пшениці та вівса, який отримував із належних йому полів. Кожен будинок мав сплачувати на утримання костелу один грош. 1837 року у Великих Мостах спорудили мурований костел. У документах початку XVIII ст. згадується міська трикласна школа.








Від ХІХ ст. дедалі більшої ваги в структурі промисловості міста набуває виробництво «терпентини», «каніфолії», скипидару, різноманітних смол. Неважко помітити, що все це — продукти переробки соснової живиці, яку заготовляли в навколишніх лісах.








Боянець (27км)








В історичних документах Боянець вперше згадується у 1648 році в зв'язку з нападом татар. За переказами село заснував боярин, звідси, вважають, і походить його назва (Бояринець, згодом - Боянець).








Туринка (31км)

















Перша письмова згадка про село відноситься до 1478 року і пов'язана з побудовою в ньому млина. В Туринці народився коронний гетьман Станіслав Жолкевський, переможець татар і турків, засновник Жовкви, який загинув під Цецорою в 1620 році. Пізніше належало село до маєтку Яна Собєського. Знаходяться тут ще окопи, які оточували старий дерев'яний палац Жолкевського



































Жовква (43км)

















Місто Жовква було закладене в 1597 році на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 році.








А перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 року. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщою в кінці 16 століття (1588р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603р.). З наданням Жовкві Магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла та торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.








Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа. Припускається, що розпланування Жовкви за взірцем "Ідеальних міст" здійснив його архітектор - Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього - костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква







______________________________________________________________________________________перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням.






З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.






Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо.






Під час Північної війни 1700-1721рр. Жовківський замок з грудня 1706р. до квітня 1707р. став резиденцією російського імператора Петра I. В Жовкву у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії, щоб заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.






У 1880 році, коли Галичина була провінцією австрійської монархії, утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади.






За радянських часів Жовква була перейменована (1951) в Нестеров, на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова, який загинув під час бою неподалік від міста. У 1992 році місту повернули стару назву.













Глинськ (51км)






На південно-західній околиці села збереглося давньоруське городище XI - XIII ст. На думку багатьох вчених це є літописне місто Щекотов (ліс на місці городища зветься Щекотин), про яке згадується в Літописі Руському під 1242 роком:






"...Почувши ж [це і] зібравши воїв своїх, Данило й Василько скоро пішли на них. І він, [Ростислав], не видержав, вибіг із Галича до [города] Щекотова, а з ним утік Артемій, єпископ галицький, та інші галичани:






Та коли Данило й Василько гналися вслід за ним, вість прийшла йому, що татари вийшли вже із землі Угорської, ідуть у землю Галицьку, і тою вістю [Ростислав] спасся, а декількох із бояр його схоплено було..."






Крехів (55км)






Крехів вперше згадується в історичних документах у 1456 році з приводу того, що двох крехівських селян викликано до суду в селі Желдець. На початку XVII століття за 3 км. від Крехова був заснований монастир. У 1669 році монахи побудували навколо монастиря укріплення, перетворивши його на фортецю. В 1672 році турки обложили монастир, але взяти його не змогли. В 1698 році монастир відвідав російський цар Петро I. У 1860 році на території села було знайдено скарб бронзової доби (приблизно X-VIII століття до н.е.).






...За часів Речі Посполитої належав Крехів до королівської власності у Львівській землі. В люстрації тієї землі з 1661-1662 рр. (Рукопис Оссолінських №2834, фол. 220-226) можна прочитати: "Тієї держави власником є пан Францішек Стадніцький з Змігроду з пані дружиною своєю за привілеєм короля. Двір в Крехові: Той після війни угорськоїнаново власником теперішнім немалим коштом збудований. Будинок перший новий, в якому 2 кімнати закінчені, інші 2 закінчити мають; в другому будинку 3 кімнати з коморами і кухнею; в





____________________________________________________________________________________________





третьому будинку, де підстароста проживає, 2 кімнати; стайня одна на 30 коней, інша на 15; земляних комор 3. Подвір'я навколо обкошене. Бровар стоїть перед двором. Село Крехів: це село віддавна на 33 півланках посаджене, між якими є півлана вибранецького і півланок інший ландвійтовський. Підданих в цьому селі перед війною було 200, тепер тільки осідлих 20, які на 2 ланах сидять і чиншу з четверті лану дають по 20 грошів. Бортників в цьому селі 30, перд тим було їх 5; мельник 1.Загородників було перед війною 23, тепер 8. Корчма в цьому селі перед війною була і добре працювала, однак через те, щопиво з двору на село дають, накладаємо на неї провенту 300 злотих. Друга корчма в бору, яку тримає учтивий Андрій Боровець... ...Границі це село має: з Добрушином з однієї, з Глинськом з другої, з Мецєжинем з третьої, з Мокротином з четвертої сторони. Сума провіанту з цього села 1363 злотих 20 грошів... ...До Крехівської держави належать села: Скварява, Чайкова Вілька, Кунин, Воля Кунинська..."





Івано-Франкове (72км)





Івано-Франкове (до 1946 Янів) — селище міського типу Яворівського району Львівської області України на південному заході Розточчя. Назване на честь Івана Франка.





Нині Івано-Франкове — це селище міського типу в 22 км. на захід від Львова. До 1946 року поселення називалось Янів, але історія його сягає і давніших часів. Колись на місці Янова було село Деревач, потім його назва змінилася на Залісся, ця назва згадується в документах від 1370 року. Документи зберегли і дату утворення Янівського ставу, який відіграв не останню роль у пізніші часи. В 1407 році король Ягайло видав Ваську Мошенцю право на відлов риби поблизу села Мальчиці, за що Васько мав своїм коштом влаштувати в Заліссі став та запустити туди рибу. Відомо також, що в 1428 році Мошенець заснував у Заліссі костел.





Згадка про янівський став у щоденнику угорського мандрівника Адама Кіралі: він зазначав, що випущена з рушниці куля не долетить до другого берега - такий це великий став.





Страдч (76км)





У часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік села знаходився другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир в Україні. Розміщувався на високій горі на лівому березі р. Верещиці поблизу с. Страдч. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою «Печера Домажирова» — саме до такої думки схилявся знаний галицький історик Д. Зубрицький. Відмінної позиції дотримувався М. Грушевський, котрий критично оцінивши припущення Д. Зубрицького, висловив думку, що літописна «Печера Домажирова» може знаходитися поблизу села Домаморич на Тернопільщині. Все ж сучасні археологічні дослідження дають підстави схилитися на користь думки Д. Зубрицького.





Археологічними дослідженнями встановлено, що монастир складався із вхідної галереї (довжина бл. 40 м), ходів загальною довжиною понад 270 м і кількох келій, які розміщувались на глибині бл. 20 м. На вершині гори знаходилось укріплене городище.





„...Коли розлючені татари наказали укритим вийти зі сховку, то були вкрай здивовані – їхня вимога залишилась невиконаною. Тоді, шаленіючи від люті, розклали багаття у головному коридорі. Люди і після цього не вийшли, бо приємнішою була для християн смерть, аніж татарський полон.На їх захист вийшли ченці, що молились у сільській церкві вгорі. У святочних ризаз стали вони, пам’ятаючи науку Христа: “Це Моя заповідь,щоб ви любили одне одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає!” (Йо. 15, 12-13).Поклонились нелюдам і благали помилувати нещасних, котрі не винні у вчинку однієї нерозважливої людини.Та закам’янілу душу хана не розчулили ні прохання ченців, ні, тим паче, зойки страждаючих, що доносилися з





________________________________________________________________________________________




печери.Насміхаючись, хан відповів, що полум’я можна погасити лише одним способом – кров’ю монахів.По тих словах кинулись ханові вояки з ножем на ченців і повбивали їх. Та кров не загасила полум’я, вона лише вгамувала частково татарську жагу,котра завжди прагнула знищувати, стирати з лиця землі все те, що пов’язане з Христом.




А тим часом ядучий дим нещадно поглинав людські життя без огляду на вік і стать. Вуста дорослих німіли у молитві,діти шукали захисту в щораз слабших обіймах своїх матерів. Останній подих, останнє взивання до Бога людей, котрі жили і котрі ще не народились.




Той лемент піднявся угору і кликав про помсту до Неба. Він зранив Серце Пречистої Діви Марії, яка гірко плакала над Своїми дітьми. Існує повір’я,що тоді зійшла Мати Божа на страдницьку гору, встала перед татарами з піднятими руками і мовила: “Не руш! Стіна!” Бо вони чинили свою темну волю лише над тілами, але християнські душі були вже їм непідвладні.Огорнула Пресвята Мати улюблені душі омофором і повела у славі до Небесної оселі. Їх терпіння були дочасні, а щастя – вічне.Їх не пізнав світ, вони не стали символом часу, та, мабуть, вписані в книгу життя...”




Страдчанська печера (інша назва — Страдецька печера) — геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташована біля села Страдч (Яворівський район, Львівська область), на лівому березі річки Верещиці, неподалік від траси Львів — Краковець (автошлях М 10).




Печера міститься в надрах Страдецької (або Страдчанської) гори (359 м), яка складена з пісковиків тортону. Вхід до печери розташований на стрімкому північному схилі гори. Загальна довжина ходів — понад 270 м. Складається з вхідної галереї (завдовжки бл. 40 м), в якій влаштована каплиця. Далі хід звужується і переходить у довгий звивистий коридор, що веде вглиб гори. На початку коридору є бічне відгалуження направо, яке веде до невеликого залу. Головний коридор вузький і невисокий, місцями заввишки лише 1 метр. Вздовж коридору трапляються бічні заглиблення, інколи досить просторі. Ближче до кінця печери є крутий уступ (заввишки до 2 метрів), у якому видовбано кілька сходинок. Після уступу коридор звужується і переходить у вузький лаз (завдовжки 3 м), яким можна проповзти до невеликої зали. Далі веде ще один кількаметровий хід, однак він завершується глухим кутом.




Загалом печера рукотворна, хоч її творці попервах використовували природні тектонічні тріщини, які поступово розширювали та поглиблювали. З історичних джерел відомо, що за княжих часів тут існував печерний монастир.




Львів (93км)




____________________________________________________________________________________________



Розточчя



Частина маршруту, яка проходить між населеними пунктами Крехів та Івано-Франкове, проходить через природний заповідник Розточчя, створений у 1984 році. Ще за часів Австро-Угорщини, Польщі використовувала цей край задля лікування й оздоровлення. Ще в 1892 у Янові були організовані стаціонарні літні відпочинкові центри. Розташовувались вони й у селах Верещиця, Лелехівка, Лозино, Ставки. У заповіднику зареєстровано 43 види ссавців, 169 — птахів, 17 — земноводних і плазунів, 16 — риб. До Червоної книги України занесено 17 видів тварин.



Серед ссавців поширені козуля, заяць-русак, кабан, лисиця, куниця лісова, тхір темний, ласка, горностай, іноді трапляються олені — благородний і плямистий, лось, вовк.



Зрідка зустрічається найменша пташка України — корольок жовтоголовий, одним з найцікавіших птахів у період міграції є баклан великий.























Джерела



http://www.ukrmandry.com.ua



http://uk.wikipedia.org/



http://yaniv.net.ua



_______________________________________________________________________________________________


Создан 07 фев 2011