Chervonograd Yacht Club Червоноградський Яхт Клуб

 

ВЕЛОМАНДРІВКА . Червоноград-Володимир-Волинський-с.Зимне-Павлів-Сокаль_Червоноград.




 

 

 

Червоноград-Володимир-Волинський-с.Зимне-Павлів-Сокаль_Червоноград.

 

Загальна протяжність маршруту-125 км.

 

Володимир-Волинський Археологічні дослідження свідчать, що територія міста була заселена людьми з найдавніших часів: тут виявлено залишки поселень епохи міді (ІІІ тисячоліття до н.е.), раннього заліза (І тисячоліття до н.е), раннього середньовіччя.

Перша літописна згадка про місто Володимир датується 988 роком – коли київський князь Володимир Святославич передав місто в удільне володіння одному з своїх синів, Всеволоду. Таким чином, Володимир-Волинський є одним з найдревніших міст України.

 

 

Вигідне географічне розташування сприяло швидкому розвитку древнього Володимира. В ХІ-ХІІ ст. він був одним з найбільших міст Київської Русі, поряд із Києвом, Черніговом, Переяславом. В цей період місто стає значним осередком торгівлі, також Володимир мав важливе військово-стратегічне значення – як оборонний форпост на західних кордонах давньоруської держави. У місті розвивалися ремесла, культура, освіта, будувалися військові укріплення, зводилися численні храми та монастирі. З 992 року у Володимирі знаходилася єпископська кафедра. Починаючи х ХІІ століття, в часи феодальної роздробленості Русі, місто стає центром удільного Волинського князівства. Тут утвердилася окрема князівська династія, заснована онуком Володимира Мономаха – Ізяславом Мстиславичем, котрий правив на Волині у 1146-1154 рр.


В першій половині ХІІІ століття Володимир стає центром об’єднаного Галицько-Волинського князівства (з 1253 – королівства). Це був період правління князя Данила Романовича, прозваного Галицьким (1201-1264), та його брата Василька Романовича (1205-1271). Середина ХІІІ століття – час найбільшого розквіту стародавнього Володимира, місто славилося як значний центр торгівлі, ремісництва, культури та мистецтва; тут сформувалася самобутня архітектурна школа, також тут писався Галицько-Волинський літопис – цінне історичне джерело другої половини ХІІІ – початку XIV століть. Захоплення сучасників викликали фортифікаційні укріплення – в 1231 році угорський король Андрій з військом підступив до Володимира, однак на штурм міста не зважився, сказавши що «такої фортеці не бачив і у німецьких землях». Подальшому розвитку міста завдала значної школи монголо-татарська навала. У 1241 році після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до Володимира, зруйнували та пограбували місто. За свідченнями літопису, після відходу орди в місті не лишилося жителів, а церкви були заповнені трупами.

Після розпаду Галицько-Волинської держави у середині XIV століття, Володимир входив до складу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року – до складу Польського королівства. В 1324 році місто отримало Магдебурзьке право, підтверджене королем Сигізмундом І у 1509 році. Впродовж XVI-XVII століть Володимир був значним торгівельним осередком. У місті діяли численні ремісничі корпорації – «цехи», вироби місцевих майстрів славилися високою якістю та експортувалися до країн Європи. Тричі на рік у Володимирі відбувалися міжнародні ярмарки. Національно-визвольна війна 1648-1652 рр. під проводом Богдана Хмельницького викликала значні збурення серед місцевого українського населення, яке страждало від феодального гніту та національно-релігійних утисків з боку польської шляхти. Після українсько-польської війни Володимир поступово втрачає свої торгівельно-економічні переваги. У XVIII столітті він перетворюється на маленьке провінційне містечко.

Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році, місто увійшло до складу Російської імперії, як один з повітових центрів Волинської губернії. Тоді ж місто було перейменоване на Володимир-Волинський, з метою відрізнити його від російського Владимира на Клязьмі. У 1869 році в місті відкрилася двокласна російська школа, тоді ж було відновлено Волинську православну єпархію. У 1887 році, з нагоди 900-ліття хрещення Русі, при церкві Св. Василя було створене Православне Братство Святого Володимира – з метою збереження пам`яток старовини та сакрального мистецтва. За ініціативою Братства у 1896-1900 рр. було відновлено Успенський собор, збудований князем Мстиславом Ізяславичем у 1156-1160 рр., який з кінця XVIII століття залишався зруйнованим. Також при Братстві діяло «Давньосховище» - музей, в якому зберігалася колекція старовинних рукописів та творів сакрального мистецтва. У 1908 році була проведена залізниця, яка з`єднала Володимир-Волинський з Ковелем та іншими містами Російської імперії, тоді ж був збудований вокзал. У 1910 році в місті діяли навчальні заклади: чоловіча державна та жіноча приватна гімназії, міська загальноосвітня та початкова школи.

На початку І Світової війни Володимир-Волинський став ареною бойових дій. 3 серпня 1914 року австро-угорські війська намагалися захопити місто, проте зазнали великих втрат від російського Бородінського полку, і були змушені відступити. З міста евакуювалися державні установи та значна кількість населення. У 1915 році Володимир-Волинський був окупований австро-угорськими військами. В місті розміщувалися підрозділи легіону Українських Січових Стрільців (УСС), які складалися з українців-галичан. За сприяння УСС у Володимирі-Волинському відкрилася українська початкова школа, де працювали українські вчителі з Галичини. Австрійська окупаційна влада діяла у місті до кінця І Світової війни у 1918 році.

За умовами Ризького мирного договору 1921 року, Володимир-Волинський увійшов до складу Польщі, і став одним з повітових центрів Волинського воєводства. У міжвоєнний період Володимир-Волинський залишався невеликим провінційним містом, позбавленим промисловості. Населення, більшість якого становили поляки та євреї, займалося здебільшого дрібною торгівлею. Водночас, Володимир-Волинський був благоустроєним містом: діяли 6 початкових шіл, 5 загальноосвітніх шкіл, ремісничо-промислова школа, 2 приватні єврейські школи, електростанція, кінотеатр, 5 готелів, лікарня, а також численні магазини, кафе та ресторани.

Оскільки Володимир-Волинський перебував у складі Польщі, ІІ Світова війна розпочалася для жителів міста 1 вересня 1939 року. Через Володимир-Волинський відступали на схід підрозділи розгромленої вермахтом польської армії, місто бомбардувала німецька авіація. 19 вересня 1939 року Володимир-Волинський був зайнятий частинами Червоної Армії, і згідно пакту Молотова-Рібентропа був включений до складу СРСР. Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, Володимир-Волинський як прикордонне місто з самого початку війни став ареною бойових дій. У перші години війни місто бомбардувала німецька авіація, воно зазнало артилерійського обстрілу. Обороняли Володимир-Волинський прикордонні застави 90-го погранзагону, частини 87-ї стрілецької та 41-ї танкової дивізій Червоної Армії, а також 2-го укріпрайону. Проте незважаючи на спротив радянських військ, 23 червня 1941 року Володимир-Волинський був окупований німецькими військами. Німецька окупація завдала місту великих втрат. У Володимирі-Волинському діяв гебітскомісаріат. У вересні 1941 року тут був створений концтабір «Норд-Офлаг-365», в якому утримувалися військовополонені солдати та офіцери Червоної Армії. Впродовж 1941-1944 рр. у концтаборі було знищено 56000 радянських військовополонених. Також за період окупації гітлерівці знищили близько 15000 мирних жителів, вивезли до Німеччини значну кількість молоді. У 1944 році населення міста становило лише 7000 людей. 20 липня 1944 року радянські війска штурмом оволоділи Володимиром-Волинським. Частинам і підрозділам Червоної Армії, які відзначилися в боях за місто, було присвоєно назви Володимир-Волинські.

У повоєнний період місто інтенсивно розвивалося, завдяки близькості Львівсько-Волинського вугільного басейну. У місті було збудовано ряд промислових підприємств: цукровий завод (один з найпотужніших в області), швейна фабрика, меблева фабрика, птахофабрика, консервний завод, комбінат молочних виробів, хлібзавод, цегельний завод, збиральний цех Луцького автозаводу, геолого-розвідувальна експедиція. Інтенсивно велося житлове будівництво, формувалася сучасна міська інфраструктура. У радянський період Володимир-Волинський в цілому набув притаманних йому в теперішній час рис.

 

Успенський Собор у Володимирі Волинському, збудований волинським кн. Мстиславом Ізяславичем 1160 р. за вироблений типом шестистовпного хрестовокупольного одноверхого храму (як Кирилівська церква у Києві), що свідчить, що його будували київські будівничі. Стіни храму гармонійно розчленовані арками на півколонках; мав фрескові розписи; перебудований у 18 ст. Загальний вигляд маєстатично-монументальний, не зважаючи на мало вдалу реставрацію, виконану 1896-1900 архітекторами А. Праховим і Г. Котовим.

Свято-Успенський собор у Володимирі-Волинському – єдина пам’ятка на Волині, що дійшла до нас із часів Київської Русі. 1156 р. правнук Володимира Мономаха, Мстислав Ізяславич, котрий був удільним князем у Володимирі, а пізніше великим Київським князем, збудував новий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Освячення храму було після розпису в 1160 р. Після освячення храм став кафедральним, продовжуючи історію першої єпископської кафедри Волинської єпархії заснованої на цих землях у 992 р. На честь 1000-ліття Волинської єпархії поблизу собору у 1992 р. встановлено пам’ятний хрест. Собор був усипальницею князів, бояр і єпископів. Під храмом є 6 великокнязівських, 2 єпископські і багато гробниць знатних осіб. Тут похований і будівничий храму князь Мстислав. Він був розорений полчищами Батия і знову відновлений. У першій половині XV століття спустошений, а в кінці століття стараннями Володимирського єпископа Васіана відбудований. Постраждав храм і в міжконфесійній боротьбі між православними і уніатами, зазнаючи невдалих перебудов. У 1596 р., коли Володимирський єпископ Іпатій Потій прийняв унію, храм став уніатським. Під час пожежі 1683 р., яка спустошила все місто, собор дуже постраждав і був відновлений лише в 1753 р. Уніати переробили візантійську архітектуру храму на латинський зразок. У 1772 р. собор прийшов у запустіння. Використовувався як «казенний магазин» (склад). На 1829 р. він перетворився на суцільну руїну – обвалились склепіння і купол. Своїм відродженням собор завдячує турботам відкритого в грудні 1887 р. у Володимирі-Волинському Свято-Володимирського братства, яке поставило перед собою релігійно-просвітницькі і церковно-упоряджувальні завдання. У 1896 р. був прийнятий проект реставрації храму архітектора І.І.Котова. У 18961900 рр. собор відновлений у формах XII століття. Освячення оновленого храму перетворилось у всенародне свято. Успенський собор є пам’яткою давньоруського зодчества. Розташований він у самому центрі міста Володимира-Волинського поруч з древніми міськими валами. Разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» – укріпленої резиденції волинських єпископів. Храм побудований придніпровськими майстрами. Його конструкції, техніка кладки і архітектурні форми близькі до архітектури Кирилівської церкви в Києві. Кам’яний, шестистовпний, хрестокупольний, трьохнавний, трьохапсидний, однокупольний. Його архітектурні форми прості і лаконічні. Фасади розчленовані пілястрами і напівколонами, прикрашені аркатурним поясом. Успенський собор (Мстиславів храм) (1156 р.) є пам’яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання (реєстрац. № 803) і охороняється державою.

Собор є кафедральним у Володимир-Волинській єпархії УПЦ МП.

11 травня 2010 р. виповнюється 850 років з дня спорудження собору. В місті відбудуться урочистості, очолить їх Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир.

 

Василівська ротонда Досі офіційно датувалася кінцем XIII - початком XIV віку за аналізом цегли, характером кладки тощо. Вперше це датування висловили Володимир Антонович і Адріян Прахов після обстеження церкви у 1886 році. Севастіян Косович, що мав візитаційний опис усіх володимирських церков з 1695 року вказував, що біля церкви був дім зі школою і шпиталем. На балці плебанії був напис, що свідчив: «сия церков была создана в 1419 году». Проте на думку польського дослідника М. Валіцького, що дослідив ротонду в 1925 році, церкву збудовано на рубежі ХІІ-ХІІІ століть і спочатку будівля була романського типу, а готична перебудова її здійснена пізніше (після 1523 року). Цього ж датування дотримується і Борис Возницький. На його думку Василівська ротонда була збудована одночасно з іншими подібними будівлями Європи[2]. На раніше існування храму вказують і археологічні знахідки. Ймовірно, що на місці теперішньої Василівської ротонди існував давніший храм, частини якого були використані при побудові нової церкви.

Перша документальна згадка про храм походить з 1523 року, в зв'язку з передачею королем Жиґимонтом І права подавання на Василівську церкву князеві Василеві Михайловичу Санґушку[3].

Під 1558 роком вперше згадується про те, що храм був кам'яним[4].

Лишається невідомою дата коли права патрона над церквою отримав господарський маршалок Петро Богданович Загоровський, однак у 1558 році він їх утратив. «Церков свєтого Василя мурованую в месте Володимерском з людми, землями» захопив князь Миколай Радзивил. Зберіглися неодноразові позови Петра Загоровського до Володимирського земського суду, в яких він позивав князів Миколая, Станіслава й Ольбрехта Миколайовичів Радзивилів намагаючись повернути церкву і за сновану при ній обитель, що згадується єдиний раз під 1570 роком[5].

Лише в 1585 році право подавання на Василівську церкву повернулося до Федора Загоровського. У 1602 році Андрій і Олександр Загоровські скаржилися на київського унійного митрополита та володимирського і берестейського владику Іпатія (Потія), що попереднього року «наслав» своїх людей, які пограбували церкву і поглумилися над священиком[6].

З кінця XVII і до середини ХІХ століття ротонда знаходилася в запустінні. В 1844 році прибудовано нартекс, дах покрито бляхою. В 1900-1901 роках за проектом російського архітектора К. Козлова абрис церкви перероблено в російсько-візантійському стилі. Добудовано ґанок, над нартексом з'явився другий ярус, де розташовано дзвони, увінчаний невеликою банею. Над ротондою збудовано цибулеподібний купол на барабані декорованому кокошниками.

 

 

 

 

 

 

Костел Святих Йоакима і Анни

Побудований у 1752 році у стилі бароко єпископом Адамом Война-Оранським, який раніше був місцевим настоятелем. Костел було зведено на місці попереднього дерев’яного храму, закладеного княжною Анною Збаразькою у 1554 році. З 1751 року костелом піклувалися капуцини, які через рік побудували мурований храм. Костел кілька разів знищували пожежі, відновлений у середині XVIII століття в стилі віленського бароко. За легендою, в 1794р. у монастирі капуцинів були заховані коштовності державної скарбниці поділеної Речі Посполитої. У 1832-му році в контексті антипольських реформ російського уряду монастир було ліквідовано. Храм в середині XIX століття реставрували, а на місці зруйнованого монастиря місцевий дворянин побудував будинок. Після другої світової війни костел був діючим до 1958 року, після чого в ньому розташували кав’ярню та концертну залу. Тоді ж було розібрано огорожу та дзвіницю. Костел повернутий вірним у 1992 році.

 

Костел Розіслання Апостолів У 1718 р. волинська каштелянка Ядвіга Загоровська спроваджує до мiста мiсiю єзуїтів. У 1755 р. слонiмський староста Гнат Садовський закладає єзуїтський костел, будівництво якого тривало 15 років. Проект костелу належить єзуїтському архітектору Міхалу Радзиминському (за іншими джерелами – Павлу Гіжицькому). У 1762 р. мiсiя отримала статус монастиря. У 1770 р. костел було освячено. У 1773 р. папа Климент XIV видав бреве Dominus as Redemptor, яким скасував орден єзуїтів, а всi заклади ордену на території Польщі i Росії зачинив. У 1782 р. Едукаційна комісія Речі Посполитої передала костел та монастир уніатському ордену василіян, а в 1840 р. внаслiдок переведення ордену у православ'я, монастир став православним (чоловічим). У храмі перебудовується інтер’єр під потреби православної церкви. З 1891 року храм був резиденцією володимирських православних єпископів. У 1921 році після приєднання Волині до Польщі костел знову передають римо-католицький церкві. Костел стає парафіяльним. У той період був зроблений ремонт, що мав на меті відновлення первісного вигляду храму, були відновлені, зокрема, круглі віконні отвори південної бічної стіни костелу. Римо-католицька парафія у костелі діяла до 1945 року. Пiд час другої світової війни вибухом бомби було пошкоджено північну ризницю та презбітерій. Після війни парафію було ліквідовано, а костел взято під охорону, як пам'ятник архітектури. З 1983 р. почато ремонтно-реставрацiйнi роботи. У 1991 році храм передано православній громаді. Нині тут діє кафедральний собор Різдва Христового Української православної церкви Київського патріархату.

 

 

 

 

Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир

Належить до найдавніших в Україні. Київський великий князь Володимир заложив єпархію у місті Володимирі, названому на його честь. Як припускають, великий князь заклав монастир у 992-993 рр. у с. Зимне, яке тоді було передмістям м. Володимира.

Перші достовірні відомості про існування обителі подає запис у «Патерику Києво-Печерському» щодо обставин смерті 1062 року ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлама (той помер у Зимненському монастирі, повертаючись із Константинополя до Києва).

Монастир прославився чудесами від чудотворного образу і святим життям Зимненських ченців.

В Зимненському монастирі проживали перші волинські святі – Стефан (1091-1094) і Амфілохий (1105-1121), що були тут єпископами. Побував в Зимненському монастирі і преп. Нестор-літописець, тоді постриженик єпископа Стефана, який 1097 року був у Володимирі “смотренія раді училищ і постановленія учителя”.

Свого часу тут був ігуменом Ніфонт, з часом єпископ Новгородський, продовжувач літопису преп. Нестора від 1116 до 1157 рр.

У монастирі поховані два православні єпископи Володимирські: Іосаф і Василій (за часів володіння Данила Романовича, 1222-1266).

У середині ХV ст. князь Олександр Чорторийський збудував на місці печерної та дерев'яної обителі мурований монастир-фортецю.

Архітектурний комплекс укріпленого монастиря складається з оборонних мурів з наріжними вежами, що утворюють захищене від зовнішніх нападів подвір’я. В центрі лінії північної стіни – монументальна споруда Успенської церкви, яка мала оборонний ярус над склепіннями і була накрита двосхилим шпичастим дахом з двома готичними фронтонами. На захід від церкви до північної спіни притулилася монастирська трапезна з маленькою церквою-каплицею. У центрі подвір’я, ймовірно, існувала триярусна дзвіниця, її фундаменти були знайдені під час археологічних розвідок. Існувала продумана система захисту споруд від негативного впливу підземних вод: дренажі, водоскиди, навіть фундаменти трапезної були побудовані у формі луків, аби не затримувати вільний вихід підземної води до заплави річки Луга.

 

 

www.castles.com.ua

Зимненьский святогорський монастир належить до найдавніших на Україні.
За легендою, його заснував князь Володимир, який недалеко від міста Володимира. В селі Зимне, звів в паліндромному 1001 році князівську резиденцію з храмами: на горі – в ім‘я Успіня богоматері, а біля підніжжя гори – на честь Трійці.
Як свідчить церковно-історичний опис 1828 року, яке зберігається в монастирі, на місці древньої Успенської церкви князь Федір Михайлович Чарторийський в 1495 році збудував великий Свято-Успенський собор. А поруч з цим храмом збереглася кам‘яна будівля з 7 келіями, яку називають „Терем святого Володимира”.
З точки зору оборони, монастир розташовано в дуже вдалому місці. Він збудований на мисі, який круто обривається з двох боків до заплави р. Луг. У плані має форму неправильного чотирикутника, в кутах якого розташовані квадратні і одна кругла вежі. В південній стіні містяться також квадратна в‘їздна вежа-дзвіниця і кругла вежа. Прості призматичні об‘єми веж опоясані поребриком, який проходить над карнизом. Покриття веж монастиря шатрові. Зверху стіни мають сліди брустверу зі стрільницями.
До складу комплексу входять Успенська церква (1495 – 1550), оборонні стіни з чотирма кутовими вежами та п‘ятьма брамами, трапезна з церквою, школа та господарські будівлі. На північному плато розташована невелика за розмірами Троїцька церква (1465 – 75). Поряд з нею – вхід до печерз підземною Варлаамською церквою.
Перша документальна згадка про монастир належить до 1458 року, саме тоді споруджено кам‘яні будинки та оборонні стіни з вежами. У 17 ст. поставлена широка аркова брама.
Значні роботи по реконструкції монастиря проведені наприкінці ХІХ ст. (реставрація 1899 року за проектом архітектора М. Козлова). Тоді були збудовані школа, підземна церква, перебудована Успенська церква та дзвіниця.
Неподалік від Свято-Троїцької церкви знаходиться вхід до печер, які проходять під Успенським собором і нагадують Києво-Печерські. На їх стінах збереглися написи, які вказують на місця давніх поховань.
Головною святинею монастиря вважають Зимненську ікону богоматері. Вона була подарована начебто самим князем Володимиром. Саме цією іконою благословляв Константинопольський патріарх шлюб великого князя з грецькою царицею Анною.
В Зимненському монастирі проживали перші володимиро-волинські єпископи, Стефан і Амфілохій. Ігуменом тут був святий Нифонт, пізніше – архієпископ Новгородський і продовжувач легендарного літопису Нестора Літописця.
В 1682 році монастир переходить в руки уніатів. Знову православні отримали це місце в 1839 році. З цього часу тут засновано жіночий монастир.
Через 55 років, 11 липня 1894 року, в пам‘ять про передачу монастиря православній громаді Володимиро-Волинська міська дума подарувала Зимненському монастирю ікону святої княгині Ольги.
Під час Другої Світової пам‘ятка була сильно пошкоджена (1943). З 1975 року в монастирі провадяться реставраційні роботи.
В 60-х рр.. ХХ століття монастир закрили. Аж в 1990 р. життя монастирю відновилося.
Наскільки мені відомо, до зимненського монастиря від Володимира-Волинського ходять маршрутки, а журнал „Ліза” й взагалі радить прогулятися туди від міста пішки, аби побачити оборонні стіни, дзвін вагою понад 700 кг, акуратне подвір‘я монастиря тощо.
О. В. Лесик в книзі „Замки та монастирі України” подає датою побудови комплексу 15 століття.
Тепер те, що я познаходила в мережі про це місце:
ЗИМНІВСЬКИЙ СВЯТОГІРСЬКИЙ УСПЕНСЬКИЙ МОНАСТИР. В стародавнi часи, як свiдчать перекази, а саме, в 1001 роцi збудував князь Володимир на святiй горi дерев'яну церкву в честь Успення Пресвятої Богородицi. А поруч, на узбiччю гори- другу, Святої Живоначальної Трiйцi, i оточив князь церкви стiнами та болистами. Вперше Святогiрський монастир згадується в XI ст. в рукописному житiї преподобного Феодосiя Печерського, де розповiдається, що один iз перших iгуменiв Києво-Печерського монастиря, преподобний Варлаам, в 1073 р., повертаючись з Константинополя, через хворобу та втому, не змiг дiйти до Києва i тому зупинився в Зимнiвському монастирi, де i помер. Його мощi деякий час зберiгалися в монастирi, а пiзнiше по зпповiту Варлаама перенесенi в Київ, в печери Києво-Печерської Лаври. В 1495р. князь Федiр Михайлович Чарторийський будує велику муровану церкву Успiння Пресвятої Богородицi i мурований замок з вежами (чотири кутовi i одну в'їздну). Його син, князь Олександр Чарторийський, перебудовує в'їздну вежу в дзвiнницю i дарує монастирю iменний дзвiн вагою сорок п'ять пудiв з збраженням Богоматерi та Воскресiння Христова. Одну з стiн творить Успенська церква та терем князя Володимира (нинi церква св. кн. Iулiанiї Ольшанської). В стiну ж вбудованi два криси двоповерхового будинку, збудованого на мiсцi круглої, кутової вежi. Бiля пiднiжжя гори знаходиться Троїцька церква-ротонда (базилiка з однiєю апсидою) датована XV столiттям. Поруч неї вхiд в печери, що мають вигляд довгого з бiчними вiдходами коридору, викладеного цеглою. Зараз всi бiчнi ходи завалено i дiйти можна лише до маленької пiдземної церкви преподобного Варлаама. В монастирi зберiгається Чудотворна iкона Зимнiвської Божої Матерi. За переказами, вона була принесена в 988 роцi з Константинополя в Київ княгинею Анною, як благословiння Царгородського патрiарха Миколая II Хризоверга на шлюб з київським великим князем Володимиром Святославовичем, а пiзнiше подарована князем Володимиром Зимнiвському монастирю.
ЗИМНІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ. Недалеко вiд монастиря посеред заболоченої заплави р.Луга є невелике плато. Внаслiдок тривалих розкопок якого, виявлено рiзноманiтнiсть i поступовий хронологiчний розвиток на цiй територiї культур вiд раннього неолiту аж до кiнця VII столiття н.е. Це найбiльш раннiй укрiплений пункт на слав'янських землях в ранньому середньовiччi. Городище було укрiплене частоколом та стiною. На початку третьої чвертi першого тисячолiття воно було значним виробничим та полiтико-адмiнiстративним центром Дулiбського союзу. Зимнiвське городище згорiло раптово, можливо внаслiдок нападу варварiв, про що говорять знахiдки характерних для варварiв трилопатевих стрiл. На городищi виявлено багато фрагментiв керамiки, металевi та кiстянi вироби, зброя, срiбнi та бронзовi прикраси. На схiд вiд Зимнiвського монастиря, на лiвому березi р.Луги є кам'яний хрест, поставлений Данилом Галицьким на могилi свого дружинника Клима Христинича в 1213 роцi. Про це згадується в Галицько-Волинському литописi. Чотирикутний хрест "витесаний" з сiрого каменя, два метри заввишки, посерединi має заглиблення на образ або напис.
Павлівський пивзавод

Точна дата заснування броварні у Павловці невідома, роком заснування підприємства прийнято вважати 1904 з огляду на відповідний напис, висічений у камені що зберігся у лагерному відділенні будівлі пивзаводу.

Відомо, що під час входження Волині до складу Польської Республіки протягом 1922—1939 років завод носив назву Порицького (відповідно до тодішньої польської назви села) та належав графу Чацькому. Під час Другої світової війни завод було зруйновано.

Новітня історія броварні розпочалася у 1950-х роках, коли через розвиток вугледобування в Іваничівському районі було створене місто Нововолинськ і було прийняте рішення про відбудову пивзаводу у Павлівці для забезпечення пивом шахтарів Волині. Реконструкція заводу була завершена 1958 року.

Державне підприємство Павлівський пивоварний завод було приватизоване 4 грудня 1995 року із своренням відкритого акціонерного товариства «Павлівський пивоварний завод». Крім виробництва пива товариство займалося виробництвом солоду, а також мінеральної води та інших безалкогольних напоїв.

2002 року керівництво підприємства прийняло рішення про реорганізацію його структури — на базі активів акціонерного товариства було утворено три товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до напрямів діяльності: ТОВ «Павлівський пивзавод» (випуск пива), ТОВ «Йоданка» (випуск мінеральної води збагаченої природним йодом і фруктових вод), ТОВ «Солод» (виробництво



Создан 12 фев 2011